ВИХОВНА ГОДИНА «Пам'яті жертв Чорнобиля»

 

25 квітня 2015 року
ДНЗ "Одеський центр професійно-технічної освіти"

Мета:

·         Навчальна. Донести до свідомості учнів масштаби чорнобильської трагедії.

·         Розвивальна. Розвивати почуття гордості за свій народ. Прищеплювати любов до рідного краю.

·         Виховна. Виховувати почуття співчутливості, критичне ставлення до історичних подій.

Летять журавлі під Чорнобильським небом
Чорнобиль. Чорнобиль. Почуй же ці жахи.
Як стогне земля від праху людського,
Як ворон кричить про всі твої страхи…

Чабан. У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1-й годині 23 хв. над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало полум’я.

Саідова. Чорнобиль…Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років все одно це слово полум’ятиме чорним вогнищем скорботи.

Чабан. Райцентр Чорнобиль. Це ім‛я походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давне поселення, потім місто, а згодом – і атомна електростанція. Мало хто знав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався страшний атомний вибух у місті, яке зветься Чорнобиль. І тоді згадали люди, що у книзі книг – Біблії говориться про полин і пов‛язану з ним страшну катастрофу: «…заструмів третій Янгол, і велика зоря спала з неба палаючи, як смолоскип. І стала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї «Полин». І стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла вона («Апокаліпсис»).

Мухіна. Аварія на ЧАЄС – смертноносне полум‛я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших з перших, вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію. Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні ВПЧ-2 по охороні АЄС на чолі з начальником караулу В.Правиком. За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта В.Кибенка. Вони ринули у вируюче полум‛я – у смертельну радіацію не за наказом командира, а за законом совісті, рятувати станцію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку.

Чабан. Вогонь усе лютував, не вщухав. Начальник караулу лейтенант Правик по рації передав виклик №3, за яким усі пожежні машини Київської області негайно вирушили до Припяті. На допомогу примчав і начальник пожежної частини Л.Телятников. «Ніколи в житті, - скаже він потім, не було в мене дороги важчої, ніж ця- завдовжки у хвилини. З неймовірним тріском палала величезна плотина покриття над машинним залом і допоміжним корпусом, навкруги разом з вогнем задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в'їдався у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю.

Відвага…Для пожежного це невід'ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. О, ні! Це був смертельний бій, з якого хлопці вийшли переможцями. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.

Саідова. Ті, що згоріли в огні
В перші хвилини двобою,
Землю прикрили собою,
Як наші діди на війні.
Не залишили пости,
Мужньо стояли на герці,
Пам’ятник їм вознести
Треба у кожному серці.

Мухіна. Вічна слава героям!
Лейтенанти – хлопці непохитні,
Молоде, вогненне покоління,
Ви, як пам'ять, у тривожнім світі,
Роду незнищенного коріння.

Сівачі, поліщуки від роду,
Ви з вогнем назавжди подружили
В сонце ткану днину і в негоду
Той вогонь перепинить зуміли .

Лейтенанти – мужність і звитяга,
Від землі ви набирали сили…
Ще далеко десь до саркофага,
Та вогонь життям ви зупинили.

Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню та в полум'я шугали.
Не до подвигів і не до звершень,-
Ви ж собою людство заступали.

Тільки жити – в нас бунтує спрага,
Та продовжить пісню родоводу…
А лишилась вірності присяга –
Батьківщині. Матері. Народу.

Евакуація. Цей термін воєнного часу, що живе тільки в пам’яті людей, які спізнали лихоліття часів Великої Вітчизняної війни, увірвався в наше сьогодення: його викликав чорнобильський ураган, вирвавши людей з обжитих ними місць, відірвавши від коренів, що єднали з рідною землею.

Чабан Чудовим краєвидом, щедро врожайними садами, багатими лісами славилася чорнобильська земля, та тільки до жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986 року. Звідтоді ця земля стала називатися зоною.

Зона
На всій планеті до сьогодні ти одна,
На сотні літ приречена, приречена,
Тут совість кожного тобою опромінена,
Тобою біографія омріяна.
Ти ніби свіже унаочнення біди.
Чи ж коли-небудь цвістимуть тут сади?
Терпіть і ждати, така твоя судьба.
Терпи і жди. Триває наша боротьба.

З’явившись під знаком біблейської зірки «Полин», той «Чорний Чорнобиль» став якщо й не розплатою, то найсерйознішою пересторогою нашому варварству, технократичній сваволі, коли дозволяли собі знущатися з природи – нашої одвічної матері і заступниці. Ця зірка «Полин» наче послана з майбутнього в наше століття нам усім як грізне попередження – задуматись про саму цивілізацію, поки не пізно.

Саідова. 
На грані людства, на краю…
В тривозі атомній стою.
Душа тривожиться, мов птиця,
А що, як висохне криниця?
Тривожиться у полі колос,
Чому замовк пташиний голос?
І в мить здригається планета.
І річки Либідь, і річка Лета.
Не все. Не все пощезне у світі,
Ще в зорях сад. Земля – у цвіті.
Лист подорожника. Дорога…
Та в серці атомна тривога.

Землі, луги, величезні гаї, тихоплинні річки – все стало мертвим. Над куточком планети нависла чорна хмара лиха, яка почалася розповзатися з величезною швидкістю й поливати рідну землю цим лихом, як дощем. Це страшне лихо – радіація.

Чорнобиль пред’явив нам суворий рахунок. Чи стане квітнева трагедія 1986 року для нас уроком біди, яку ми, самі не підозрюючи того, виношували в собі. Наша свідомість після Чорнобиля не могла залишитись такою, яка була. Для багатьох людей Чорнобиль став катарсисом, душевним очищенням і прозрінням.

Мухіна. 
Чорнобиль…
Кровоточить квітень –
Читає погляди вдовині..
Гуляє стронцієвий вітер
В душі, у слові, травині.

Немає, мабуть, в Україні такого місця, яке б не було пов’язане з горем Чорнобиля. Комусь довелося стати в лави тих, хто ліквідовував наслідки аварії, комусь рятувати життя і здоров’я потерпілих, інші просто допомагали матеріально і морально.

По кому плачуть дзвони?

По кожному із нас…
Це крик душі, це стогін,
Наш сум, наш біль, наш час.
М. Гаркава

Петрушкіна Л.В.. Нині в Україні склалася важка демографічна ситуація. Смертність населення перевищує народжуваність. Збільшується кількість психічних онкологічних захворювань у людей. Настав час усій громадськості бити на сполох, рятувати своє майбутнє нації! Не забуваючи уроки минувших днів. Схиляємо голови перед подвигом тих, хто поклав своє життя у боротьбі з атомним пеклом. Щира пошана - тим, хто щодня бореться зі страшними хворобами, спричиненими катастрофою. 
Хай прийдешні покоління завжди пам’ятатимуть уроки Чорнобиля, щоб над нашою планетою завжди було мирне, чисте небо, а в оселях панував лише мир, щастя та добробут.

http://svitschool.at.ua/publ/rozrobki_vikhovnikh_godin/